Переклад — це, безсумнівно, дуже давній вид людської діяльності. Як тільки в історії людства утворилися групи людей, мови яких відрізнялися один від одного, з’явилися і «білінгви», допомагали спілкуванню між «різномовними» колективами.
З виникненням писемності до таких усних перекладачів приєдналися і перекладачі письмові, перекладали різні тексти офіційного, релігійного і ділового характеру.
У давньогрецькій мові для визначення перекладача є слово Hermeneus, тісно пов’язане з ім’ям бога Гермеса. А дієслово Hermeneuo означає — перекладати з іноземних мов, пояснювати, роз’яснювати, висловлювати словами або описувати. Інше значення грецького слова перекладач — посередник, що підтверджує, що професія перекладача існувала і в період, що передує появі писемності.
Перекладацька діяльність у світі має давню історію. Протягом багатьох століть перекладачі вносили великий внесок у розвиток мови і культури своєї країни, робили доступним все найбільш цінне, що з’являлося в культурі та літературі інших народів. У більш пізні часи діяльності перекладачів стала невід’ємною умовою розвитку міжнародних контактів, обміну діловою та науково-технічною інформацією.
З часом окремі перекладачі намагалися сформулювати деяку подобу «нормативної теорії перекладу», викладаючи ряд вимог, яким мав відповідати «хороший» переклад або «хороший» перекладач. Французький гуманіст, поет і перекладач Етьєн Доле (1509- 1546) вважав, що перекладач повинен дотримуватися наступних п’яти основних принципів перекладу:
1. досконало розуміти зміст перекладного тексту і намір автора, якого він переводить;
2. досконало володіти мовою, з якої перекладає, і настільки ж чудово знати мову, на яку переводить;
3. уникати тенденції перекладати слово в слово, бо це спотворило б зміст оригіналу і згубило б красу його форми;
4. використовувати в перекладі загальновживані форми мови;
5. правильно вибирати і розташовувати слова, відтворювати загальне враження, вироблене оригіналом у відповідній «тональності».
У 1790 р в книзі англійця А. Тайтлер «Принципи перекладу» основні вимоги до перекладу були сформульовані наступним чином:
1. переклад повинен повністю передавати ідеї оригіналу;
2. стиль і манера викладу перекладу повинні бути такими ж, як в оригіналі;
3. переклад повинен читатися так само легко, як і оригінал.
До середини двадцятого сторіччя мовознавцям довелося докорінно змінити своє ставлення до перекладацької діяльності і приступити до її систематичного вивчення. Ми вже знаємо, що в цей період на перший план почав висуватися переклад політичних, комерційних, науково-технічних та інших «ділових» матеріалів, де особливості індивідуально-авторського стилю, як правило, мало істотні. У зв’язку з цим все більш чітко стали усвідомлювати, що основні труднощі перекладу і весь характер перекладацького процесу обумовлюються розбіжностями в структурах і правилах функціонування мов, що беруть участь у цьому процесі. Крім того, зросли вимоги до точності перекладу також підкреслювали роль мовних одиниць. При перекладі матеріалів подібного роду вже можна було задовольнятися вірністю перекладу «в цілому», однаковістю впливу на читача оригіналу і перекладу. Переклад повинен був забезпечити передачу інформації у всіх деталях, аж до значень окремих слів, бути цілком автентичним оригіналу. Все більше почали з’являтися бюро перекладів, самостійних перекладачів та профільних перекладачів, які спеціалізувалися на окремих областях знань.